НАЙКРАЩИЙ   ХВІСТ

Одного  літнього  дня  на  лісовій  галявині  зібралися  дикі  звірі,  щоб  визначити,  в  кого  з  них  найкращий  хвіст.

Для    уникнення   небажаних   суперечок     обрали  вони     з-поміж  себе авторитетну  судейську  Раду  і  наділили  її   правом  вирішального  голосу.

       Кожний  претендент,  учасник  цього  зібрання,  повинен  був  розповісти про  виняткові  особливості  свого  хвоста. 

Першою  випало  говорити  білці.  Розпочала  вона  з  таких  слів: 

─ Усім  відомо,  що  я  живу  в  лісі  на  деревах.  Коли  стрибаю  з  дерева  на  землю  чи  з  верхньої  гілки  на  нижню,  то  мій  великий  пухнастий  хвіст  уповільнює  падіння  і  я  м’яко  опускаюсь  вниз  або  скеровую  політ  на  потрібну  мені  гілку.  Хвіст  у  мене  гарний  і  практичний.  У  ньому  є  природне  поєднання  і  парашута,  і  керма.  А  ще,  коли  дуже  холодно,  я  прикриваюсь  ним,  і  він  мене  зігріває.  Такий хвіст  заслуговує  на  високе  визнання.

Після  білки  слово  взяв  річковий  бобер.  Спершу  він  побіжно  ознайомив  присутніх зі  своїм  напівводяним  життям, а затим  перейшов до головного:

 Хвіст у  мене не  такий,  як у   інших.   Він служить  добрим   стерном  як   на  воді,  так  і  під  водою.  Сподіваюсь,  ви  звернете  увагу  на  його  значення   для  мене  і  ваше  рішення  буде  справедливим.                 

       Придумавши  переконливі   докази,   лисиця  говорила  позачергово.  Спочатку  вона   підняла хвіст        угору   і,    поводячи     ним,    повільно  

пройшлась  перед  іншими  претендентами.   Зупинилась,  чемно   вклонилась  суддям,  побіжно  глянула  на  решту  звірів  і  впевнено  заявила:  

─ Мій  хвіст  найкращий!   зробивши  паузу,  лисиця  продовжила  похвалу  собі: 

 Можливо  хтось  із  вас  не  погоджується  зі  мною,  та  це  лише  тому,  що ви  не  уявляєте,  яка  практична  і  коштовна  річ  лисячий  хвіст. На підтвердження своїх  слів я дещо розповім про нього – і ваші сумніви розвіються, як на вітрі обскубане пір’я.

     Отже,  слухайте. Всі  ви  бачите,   що я  гарна. А коли огорну  себе хвостом – стаю ще гарнішою. 

Окрім краси, хвіст дарує  тепло, створює затишок.   А  ще,  спираючись  на  нього,    дуже зручно сидіти. Всі мисливці, і навіть вибагливі модниці і модники, високо цінують мій  хвіст. 

  На    хвилину  лисиця   замовкла,    а  коли    знову  заговорила,   то    в   її    голосі    з’явилися         інші  відтінки: 

─ Не  один  раз  він  рятував  мені  життя.  А  оце  вчора  сталась  жахлива  пригода:  на  узліссі  за  мною  погнались  собаки.  І  в  саму,  що  не  є  безвихідь,  я  повела  обманним  рухом  хвоста перед  їхніми  очима  і  собаки  пробігли  мимо.

5

Скориставшись  цим,  я  втекла на безпечну відстань. Сподіваюсь,  тішу   себе  надією,  що ви,  шановні,  визнаєте  мій  хвіст  найкращим.

        Дикий  кінь,  як  і  всі  до  нього,  також  хвалився  своїм хвостом:  

 Мій   хвіст  винятковий, ─ завзято    доводив він, б’ючи копитом  об землю, ─ тому  що  має  багато довгих  волосинок.  Ним  легко  відганяти  ґедзів  та  мух. 

    Упевнений у  своїй  правоті,  кінь  розгонисто  заржав. 

    Та  його  іржання  заглушив  рев  лева.  Потрясаючи   гривою,   він    громовито    проричав: 

 ─ Найкращий  хвіст – із  щіточкою  наприкінці.  Такий, як у  мене. 

Лева  охоче  підтримали  зубр  і  буйвіл,  володарі  подібних хвостів.

Майже  всі  тварини  хвалили  свої  хвости.  Один  лише зайчик  мовчки  сидів  осторонь.   

     Під  час  усього  лісового  зібрання  лисиця  зацікавлено  поглядала  на  нього.    

 Потім  підійшла  ближче  і  лагідно  запитала:  

 ─ А  чому  ти,  зайчику,  мовчиш?  Похвались своїм  куценьким  хвостиком.  Заєць  відбіг  від лукавої  лисиці  та й  каже:  

─ А  він  куций  тому,  щоб  ти  за  нього  не  вхопилась зубами,  коли  женешся  за  мною.  І,  взагалі,  з  коротким   хвостом  легше  бігти.  Як  бачиш,  куций  хвіст  для  мене  найкращий.  

          Довго ще  дикі  звірі  сперечались   між собою про  достоїнство  та  красу  хвостів.  І  навіть    суддівська   Рада    не   змогла   узгодити  єдину  ухвалу   з   цього    важливого   для     всіх  питання.   

        Тож,   розходячись,   тварини       залишилися  при       думці,  що   кожному  з   них  свій     хвіст  найкращий.