Література рідного краю
6 клас
ПРО ЗИМУ ТА ЇЇ ДІТЕЙ
Далеко-далеко, там де завжди холодно, живе Зима. Кожного року, щоб не забували про неї, а заодно і розважитись, вирушає вона в дорогу і обходить - об'їжджає майже весь світ.
Навідується Зима і до нас, в Україну. І та пора року, коли вона перебуває в нашому краї, також називається зимою, за її ім'ям.
Приходить вона як господарка цієї пори, і не сама, а в супроводі своїх синів, яких звуть Мороз, Лід і Сніг. Разом із синами Зими, або ще й раніше, прибувають їхні друзі ─ Приморозок та Іній, Ожеледь і Ожеледиця, а ще ─ Метелиця.
Протягом зимової пори Мороз, Лід і Сніг зі своїми друзями створюють певні погодні явища і кожному з них надають своє ім'я.
В залежності від настрою, сини Зими бувають то суворі, то лагідні, інколи пустотливі і разом з тим ─ оманливі. Незважаючи на спільне зимове походження, поміж ними є відмінності: вони тверді і м’які, сліпучо-яскраві і невиразні, мовчазні і завиваюче співучі.
Спочатку Зима посилає до нас свого старшого сина ─ Мороза. Мороз ─ невидимка. Його присутність відчувають усі, а який він є насправді, тільки уявляють. То, здається, що це такий собі жартун, який, граючись, пощипує перехожих за вуха і червонить їм носи. Тоді називаємо його лагідними словами: Морозець, Морозенко. А коли дуже холодно ─ вимальовується старий злий дідуган і на нього кажемо сердито ─ Морозище!
Мороз має звичку напосідати на тих, хто його боїться і не встиг сховатися або тепло вдягнутись. І, як найстарший, він готує підґрунтя для своїх молодших братів: охолоджує воду в річках та озерах, обтрушує листя, яке ще залишилося на деревах, проникає в ґрунт, приморожує його на поверхні і проморожує в глибину. А на розкислих від осінніх дощів розораних полях, розгрузлих ґрунтових дорогах і стежках утворює багато-багато твердих грудок.
І саме за такий стан доріг і полів перший місяць зими назвали Груднем.
Мороз найбільше дружить із Приморозком, який ще задовго до початку зими потайки навідується до нас, залишаючи зранку свої сліди. Особливо це помітно на травах, опалому листі, неглибоких калюжах води після холодної ночі Про нього часто говорять у множині ─ приморозки, або ще ─ заморозки. І добавляють слова: нічні, ранкові, ранні.
Приморозок зустрічає Зиму та її синів восени і проводжає їх весною. Сам же відходить недалеко, щоб у сприятливу для себе годину чинити наскоки на пробуджені поля і сади. Наприкінці весни він зникає
до осені.
1
А ще в Мороза є друг, якого ми бачимо досить рідко. Звуть його Іній. А появляється він лише за збігу певних умов: тиха мінлива погода, легенький вітерець.
На землі, камінні він майже непомітний. Та яка краса зими ─ іній на деревах! Здається, що їхні гілочки розквітли білим молочним цвітом і, вдихнувши свіже повітря, ніби відчуваєш духмяний запах квітучого саду і дивуєшся, чому не чути бджолиного дзижчання.
Однак Зима повертає нас до дійсності і дає зрозуміти, що це лише іній, який невдовзі осиплеться. Іній має ще й іншу назву, співзвучну Морозу, ─ Паморозь.
Другий син Зими ─ Лід. Його творіння ми бачимо і, при бажанні, можемо навіть стати на нього чи взяти в руки. З'явившись, Лід поспішає повідомити про свій прихід і кожною частинкою, подібною до кришталю, виблискує проти сонця, ніби сповіщає всіх: «А я вже є! А я вже є!»
Лід дуже любить воду. Спочатку він покриває калюжі, тихі і неглибокі води, а широкі ріки берегами обходить, льодинки - крижинки по краях причіплює.
Впродовж зими сила старшого брата – Мороза ─ передається Льодові: чим сильніший мороз, тим міцніший лід. У поєднанні з Морозом він поширює своє володіння на ставки, глибокі озера, великі і швидкі ріки.
Уповільнюються і згасають хвилі на воді. Лід, спочатку тонкий і
пружкий, нарощує товщину, і за якийсь час рівна тверда гладь покриває водні простори, а самі річки і ріки продовжують течію під льодовим покровом ─ кригою. Вода стає холодною, крижаною.
Лід дружить із двома подружками, одну з яких звуть Ожеледь, другу ─ Ожеледиця.
Ожеледиця утворюється на вкритих снігом дорогах, тротуарах, шляхах, стежках, ковзанках – тобто там, де багато їздять, ходять, катаються. Вона довготривала, її можна бачити протягом майже всієї зими.
На відміну від Ожеледиці, Ожеледь короткочасна і виникає в мінливу погоду після дощу або туману. Вона одягає в льодовий панцир стеблинки трав, кущі, дерева, будинки, лінії електропередач, машини.
А шляхи і стежки стають надзвичайно слизькими.
Ожеледь та Ожеледиця ретельно стежать, щоб на них звертали увагу, були обачними, а тим, хто про це забуває, ─ підставляють ніжку. Їх часто називають словами, в яких згадується лід: дорога — суцільний лід, льодова доріжка. Зачувши таке, вони тішаться своєю причетністю до всім відомого Льоду.
Третій син Зими – Сніг, привабливий, романтичний і, переважно
бажаний для нас. Погодне явище, створене ним, також має назву сніг, за його іменем.
2
Сніг білий, м’який пухнастий. Іде неспішно, повагом, коли сам, і нестримно рухливий разом з Метелицею. А в присутності брата Мороза, особливо коли той лютий, Сніг стає колючим, жорстким, рипучим.
Він часто запізнюється. Буває, що вже й Зима давно прийшла, а Снігу немає. Правда, інколи навідується, та ненадовго.
Перший сніг - пороша з’являється на початку зими або ще й раніше. І яка ж краса – перший сніг! Те, що ми бачимо, одночасно і нагадує казку, і відбувається в дійсності.
Сніжинки пролітають повільно, розважливо, немовби при де впасти, а опустившись на землю, ваблять очі незвичайними малюнками.
В них ніби поєднане зображення небесних зірок і частинок земних рослин.
Ось сніжинка - зірочка із шести стрілочок, а там – з шести пелюсток. У одних зірочок стрілочки подібні до гострих листочків, у інших – до соснових гілочок. Затамувавши подих, ми зачаровано дивимось на їхню красу. А сніг іде, іде… Навідується Сніг і в подальші дні: випаде, полежить день - два, почекає старшого брата Мороза і, не діждавшись його, зникає. Нерідко Сніг і при морозі не затримується – пролетить поземкою та й з вітром завіється далі.
А вже в січні Сніг гоноровито показує не тільки красу, а й велич. Сніжинки летять густо – густо, нечутно падає пухнастий, лапатий сніг.
Він покриває вулиці, дахи будинків, поля, на гілках дерев осідає. І все, на що лягає сніг, стає білим.
Не завжди Сніг поводиться тихо і спокійно. Як тільки зустрінеться він з Метелицею, так і затанцює з радощів.
Сама ж Метелиця швидка, вертка, кручена. І зветься вона по - різному: Хуртовина, Сніговиця – коли тільки з вітром і снігом, – Хуґа, Хурделиця – якщо й Мороз підпрягається.
Ще називає вона себе Віхола. А найбільше їй до вподоби ім'я Завірюха.
Буває, як завіє, як розгуляється, пуститься в танок – і немає їй стриму: змітає сніг з полів, дерев, будівель, перемітає шляхи, намітає кучугури.
Нагадуючи всім, що вона Метелиця - Завірюха – мете, завиває, гуде, піднімає снігову бурю, січе снігом в обличчя. І так завзято січе, що й місяць року, коли це найчастіше буває, назвали Січнем.
Діти Зими та їхні друзі люблять ігри – розваги, пустощі. Мороз щипає за вуха, щоки, руки, рум’янить їх. Сніг залазить за комір, у рукава, а в сонячний день засліплює очі тим, хто на нього дивиться. Лід робить із взуття ковзани, а зі стежки – ковзанку. Метелиця замітає сліди, збиває з дороги, завиває різними голосами.
Зима гордиться своїми синами, радіє, дивлячись на їхні мистецькі вироби і художні розписи: снігові килими, від білизни яких очі мружаться; льодовий покров з кришталевим відблиском; казкові візерунки на склі
3
вікон. І пишається, коли до її назви - імені додаються слова «морозна», «сніговита».
Деколи діти Зими забувають про свої обов’язки, марнують час на пусті витівки або просто лінуються і недбало виконують доручену їм справу. І тоді замість морозу – відлига; замість снігу іде холодний дощ; лід втрачає міцність, з нею і кришталеву красу. Як тільки Зима помічає такий непривабливий їх вигляд, вона суворо вказує синам на допущене недбальство.
Першим, як завжди, старається надолужити прогаяне Мороз. За ним і Лід не відстає. Він аж тріщить від напруги, прагнучи бути міцнішим. Сніг теж слухняно виконує волю матері, але й захищає землю від надмірного старання своїх братів. Його турботу відчувають поля і сади: снігове покриття оберігає рослини від переохолодження, обледеніння, вимерзання.
А час іде, всевладдя Зими наближається до кінця: настав останній місяць її володарювання.
Мороз, Лід, Сніг ведуть себе неспокійно: то втомлено затихають, то, зібравши останні запаси холоду і снігу, намагаються поставити заслін недалекій весні. І, заодно з Метелицею, діють вони сердито, люто, з сильними снігопадами, з шаленими хуртовинами, з тріскучими нічними морозами. Тому й назвали останній місяць зими Лютим.
На початку весни, або як ще кажуть – напровесні, Зима втрачає силу: м’якшає мороз, тане сніг… І тече, розливається полями, дзюрчить грайливими струмочками тала вода, стікаючи в долини. На ставках, озерах і річках лід кришиться на окремі крижини, поступово занурюється в воду, тане в ній. Ослаблена метелиця падає на землю мокрим липким снігом.
Зима з синами відходить у свої далекі холодні краї. А буває й по-іншому.
Провівши Зиму в дорогу, її сини, а з ними й Метелиця, продовжують зимові ігри справлять. Інколи як розгуляються, понамітають кучугури,
перемети, ніби й забули, що їхній час минув.
Дивлячись на такі повадки дітей Зими, весняне сонце спочатку хмуриться. Потім воно прояснюється, посміхається з голубої височіні й з кожним днем сильніше й сильніше припікає холодні боки запізнілих гуляк. Відчувши небезпеку, сини Зими поспішно тікають. Особливо це помітно в теплий сонячний день.
Зігріті променем сонця, оживають, пробуджуються поля, ріки, озера, ліси.
Залишившись самотнім, Приморозок все ще робить наскоки, проте він уже безсилий щось істотно змінити: весна увійшла в свої права.
Немає коментарів:
Дописати коментар