Технології старіють. Єдине, що не застаріває — це спілкування. Блог створено для спілкування з колегами, учнями, батьками

пʼятниця, 31 січня 2025 р.

     



 Заквітчані (у,в) жовті (і,й) багряні барви гаї вигріваються під лагідним осіннім сонцем. Небо високе (і,й) синє-синє без  хмаринки на його пречистому тлі палахкотять дерева неначе смолоскипи. Час від часу набіжить вітер (у,в)дарить тугою хвилею по верховіттях (і,й) тоді (у,в)раз закружляє (у,в) повітрі золотаво-багряниста віхола зашурхотить падолистами. Здається що (і,й) не листя тріпоче а живе полум’я щоб за хвильку згаснути розпрощавшися (з, із, зі) вітром (і,й) сонцем. Терпкий запах опалого листя проникає (у,в) душу переповнюючи її журливою сумною бентегою.  (у,в)чора трепетне листя гойдалося на гіллі пило росу (і,й) сонячну живицю (і,й) від того (у,в)зялося жовтизною світилося прозорістю на тлі синього неба. Та (у,в)ночі непомітно підкрався приморозок прихопив холодом ніжні колінця листочків, (і,й) ось тепер від повіву вітру зриваються вони з гілок летять (у,в) жовтогарячий завій. (У,В) тихій задумі перейняті почуттям часу (і,й) вічності стоять вони охоплені осінньою пожежею і п’ють сонячну живицю від якої люди стають мудрішими бо зближення (з, із, зі) природою робить людей кращими очищає їхні душі серця сумління.

Немає коментарів:

Дописати коментар